Врятувати найстарішу хату Європи!

Була дуже важка зима. І досі згадується сніговий колапс у Києві. Для деяких об’єктів Національного музею народної архітектури та побуту України то стало останньою краплею. Враховуючи недоліки при створенні скансену – ще у радянські часи, деякі дерев’яні споруди ставилися просто на землю – без фундаменту, за сорок років так і не відбулося повномасштабної реконструкції. Особливе занепокоєння викликає символічний експонат – одна з найстаріших хат Європи з села Самари. Тут уже чогось чекати та розмірковувати ніколи. Втратимо!

Останнім часом на цей об’єкт почали звертати увагу журналісти. В різних кутках музею йдуть ремонти, тут ні. Чому?

Днями я спілкувався з гендиректором музею Дмитром Зарубою. Вимагати від нової управлінської команди, якій ще немає і двох років, глобальних змін, рапорту про вирішення всіх проблем – не логічно. Скансен є одним з найбільших і найскладніших музейних закладів Європи. Тому і очікувати бравих обіцянок, що ось-ось все буде ідеально, не слід. Прекрасно розуміючи ситуацію, Дмитро Васильович ніяких гучних заяв не робить. Головне, втримати музей від розрухи, врятувати унікальні будівлі.

- Стан багатьох музейних об’єктів викликає занепокоєння. Коли я вступив на посаду генерального директора, поставив перед собою мету – максимально відреставрувати хати, змінити інфраструктуру, зробити музей європейського рівня. – пояснює генеральний директор Національного музею народної архітектури та побуту  України Дмитро Заруба.- Більшості  об’єктів понад сотня років. Вони потребують ретельної  уваги. Хочу зазначити -  довгий час в музеї не відбувалося ґрунтовної фахової реставрації. Вітряки, млини, хати – все це потрібно підтримувати. Музей має на це певні гроші, але через  проблеми в казначействі ми не можемо ними скористатися. Запрошували меценатів, зверталися до земляцтв. Результат  є  – останні допомогли відремонтувати п’ять будиночків на експозиції «Українське село 60-70-х років». Лише стародавнє українське село чекає своїх спонсорів.

Особлива увага до експозиція «Полісся». Унікальна архаїчна експозиція має жахливий  стан. Ми подивилися, як зробили подібну експозицію   у  Білоруському скансені – там з самого початку все побудували  фахово: обробили деревину, поставили хати на фундаменті. У нас же хати  стоїть  просто на землі. Не  дивно,  що за  десятки  років  вони почали гнити,  покриватися грибком, розповзлися дахи. До того ж, хату з села Самари я отримав  від попередників майже в розбитому стані: заваляна піч, провалений дах, стіни уражені грибком. На мій погляд ця хата має стати візитівкою музею – не так вже багато залишилося таких стародавніх будинків.

Справа в тому, що хата с. Самари Волинської області -  рідкісний зразок давнього житла. Це  хата без сіней з курним опаленням. Стіни з  соснових плах. Дах двосхилий на кроквах критий соломою. На фронтонах вітрові дошки з «кониками». Три волокових вікна з дерев’яною засувкою, у вхідній стіні волокова кагла. Двері на бігуні. Курна глинобитна піч на рубленому опічку. На покутній стіні дата – 1587р. Обладнання: «приміст» для спання, 2 лави, жердки, світоч. з цілком сформованими регіональними ознаками.

Цей об’єкт постійно використовують у спекулятивних цілях, як приклад бездіяльності адміністрації. Хоча, це не так. До збереження національної спадщини слід підходити вдумливо! Ми вже маємо сумний досвід Черкащини, де бездумно, без наукової експертизи, проекту, дозволів тупо розібрали стару хатку, поклали бетонні плити і почали щось ліпити. Результат – планетарний скандал, обурення суспільства, перевірка прокуратури, доповідь Президенту України, кримінальна справа і наказ Міністра культури про звільнення директора заповідника.

- Хата з села Самари 1587 року – наша гордість і наша постійна турбота, – продовжує Дмитро Заруба. – Ми неодноразово зверталися до спонсорів та меценатів.  Відповіді не було. Зараз модно  робити свої власні музеї просто неба, а не вкладати в національні пам’ятки. Єдиний, хто дійсно відгукнувся  на наше звернення – Фонд Петра Тронька.

На сьогодні  Національний музей народної архітектури та побуту України й Фундація Героя України, фундатора музею, академіка Петра Тронька здійснили перший спільний крок до порятунку української хати XVI століття.

На прохання про допомогу голови правління Фундації Лариси Петрівни Тронько,  із Німеччини зреагувала міжнародна корпорація REMMERS, що має репутацію реставратора №1 в сучасній Європі. До Києва, для обстеження пам'ятки,   терміново прибули провідні експерти REMMERS на чолі з паном Кристофом НАККЕ (Christoph NACKE), керівним менеджером Східної Європи (Україна, Польща, Угорщина, Чехія, Румунія, Росія).

Фахівці провели детальний огляд деревини, структурне обстеження хати  для розробки пропозицій та рекомендацій щодо реставрації та консервації унікального об'єкта дерев'яного зодчества світового ґатунку.

- Ми свідомі свого відповідального і почесного обов'язку, - зауважив  доктор Кристоф НАККЕ. - Але завдання непросте, оскільки в окремих місцях вологість деревини сягає 85%, а грибкові ураження мають багатолітні нашарування.

Зараз проводять детальне вивчення  хати з с. Самари, розробляється програма заходів з  порятунку експоната, підтягуються спонсори. Ведуться переговори з громадською організацією «Німці з Волині» - вони зацікавилися цим об’єктом. До зими хата з с. Самари буде тимчасово перекрита, аби  запобігти продовженню руйнації.

-   Проблеми з реставрації накопичувався протягом десятків років, -продовжує Дмитро Заруба. - Цього року музей за власні кошти  відремонтував десятки музейних об’єктів.  Я можу з гордістю сказати про те, що цього року  з нуля підняли два експонати: повітки  з села Хрещатика та села  Муратове  - вони рухнули під снігом зимою 2013 року. Вдалося повністю відреставрували   вітряк з  с.Кудряве  Охтирського району Сумської області. Це унікальний восьмикрилий вітряк, який дуже рідко зустрічався в Україні.  Він довгий час знаходився  в аварійному стані – прийшлось його розібрати майже до фундаменту, повністю замінити крила.   В наших планах запустити цей вітряк, молоти  зерно і випікати музейні пироги.

Музей готується  до зими: в експозиціях латають дахи, роблять тини та огорожі, мастять хати, укріплюють фундаменти будинків. Поточний ремонт стародавніх об’єктів ведеться без державних коштів, без великих спонсорів на одному  патріотизмі і музейному ентузіазмі.

- Ми відкриті для спілкування. Не приховую  - Музейна  перлина,  найбільший скансен України,  потребує допомоги. Всіх, кому не байдуже наше минуле, українська спадщина, національна ідея ,  запрошуємо до кола «Друзів музею».- сказав Д.Заруба.

- То що конкретно зробить музей просто у ці дні, аби підготувати хату до зими, яка невідомо якою ще буде? – спитав я.

- Німецькі фахівці закінчили дослідження, дали рекомендації. Перш за все, ми укріпимо дах, зробимо його герметичним – аби у приміщення не потрапляла вода. – запевнив Дмитро Заруба, - Головне, пережити зиму. А вже навесні плануємо розпочати серйозну реконструкцію. Зробити фундамент, замінити кілька повністю трухлявих фрагментів. Перестелити солому даху. Ще раз підкреслю – це не простий процес, зважаючи на вік і стан цієї символічної будівлі! Прошу журналістів це розуміти і не вимагати стаханівських темпів! «Досвід» Черкаської області промовистий! Хату збережемо і продовжимо їй життя!

Потрібні не такі вже і великі кошти. Отже, сподіваємося на фінансову підтримку небайдужих людей! Оцініть рівень престижності подібної акції!

Хоча, у будь-якому разі, такий об’єкт буде врятовано! Журналісти беруть ситуацію під контроль!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»